Книга про ню фотографів роботи Нобуйосі Аракі Araki "Tokyo Lucky Hole" японські фотографи сучасності

- фотоальбом "Tokyo Lucky Hole" Nobuyoshi Araki. Все почалося в 1978 році з звичайної кав'ярні недалеко від Кіото. Ходили чутки, що офіціантки не носять трусиків під міні-спідницями. Подібні заклади з'являлися по всій країні. Чоловіки стояли в черзі на вулиці, щоб заплатити втричі більше звичайної ціни на каву, щоб їх обслужила молода жінка без трусиків. Через кілька років запанувало нове захоплення: масажний кабінет без трусів. Пішли все більш і більш вигадливі послуги - від ласки клієнтів через дірки в трунах до фетишистів приміських поїздів. Особливо популярним місцем був токійський клуб «Lucky Hole», де клієнти стояли по одну сторону фанерної перегородки, а господині - по іншу. Між ними була діра, досить велика для певної частини чоловічої анатомії. Нобуесі Аракі, взявши свою назву «Lucky Hole», відобразив сексуальну індустрію Японії в повному розквіті, задокументировав на більш ніж 800 фотографіях шукачів задоволень району Сіндзюку в Токіо до того, як у лютому 1985 року Новий Закон про контроль і поліпшення розважального бізнесу поклав кінець багатьом секс-локаціях країни. Крізь дзеркальні стіни, простирадла, рабство і оргії - це останнє слово в епоху вакханалії, наповнену моментами гумору, точної поезією і запитує вигуками. Нобуесі Аракі - Широку популярність отримав завдяки найчастіше провокаційним і таким, що порушує табу японського товариства робіт на стику еротики і порнографії. Незважаючи на епатажність, окремими критиками називається продовжувачем класичної японської традиції сюнга, що стала в епоху Едо жанром еротичного укійо-е. Народився в районі Мінова токійського округу Тайто в 1940 в сім'ї Тетаро Аракі і його дружини Кін, які займалися торгівлею гета. У сім'ї був п'ятою дитиною з семи (трьох братів і три сестри). Свою першу камеру (модель «Baby Pearl») він отримав 12 років від батька, колишнього кваліфікованим фотографом-любителем. Перші фотоопыты припали на шкільні екскурсії, в яких брав участь юний Аракі. У 1959 році вступив на інженерний факультет університету Тіба на відділення фотографії і кінематографа. Отримав ступінь бакалавра (тема дипломної роботи: «Фотографії дітей вдома», 1963) і почав працювати фотографом в рекламному агентстві «Дэнцу». У 1964 році отримав свою першу нагороду, премію журналу «Тайє» за збірку фотографій школярів молодших класів «Саттин» . У наступному році в Токіо відбулася перша персональна виставка робіт Аракі, темою якої знову опинилися маленькі школярі. У 1970 році власноруч видав обмеженим тиражем (25 зошитів, 70 примірників кожна) свій перший альбом «Отксерокопированные фотографії», який розіслав друзям, критикам і випадковим людям, адреси яких він довільно вибрав з телефонної книги. Темою фотоальбому стали особи пересічних жителів Токіо. У тому ж році організував «програмну» виставку, озаглавлену «Маніфест сюр-сентименталізму No2: Правда про Марі Кармен», де були продемонстровані фотографії збільшених жіночих статевих органів. У «Дэнцу» Аракі познайомився з працювала там секретаркою Еко Аокі, на якій одружився в 1971 році. Фотографії, зроблені під час медового місяця, вийшли у формі альбому «Сентиментальна подорож», випущеного на кошти самого автора накладом 1000 примірників. Частина тиражу була розпродана дружиною Аракі серед співробітників «Дэнцу». Разом з чотирма однодумцями, об'єднаними творчим кредо «Фотографія - це копія», в тому ж році Аракі організував творче об'єднання «Союз копіювальників. Гэрибара 5». В кінці року Аракі відвідав тоді ще окуповану США Окінаву, а в 1972 році звільнився з «Дэнцу», повністю присвятивши себе художньої фотографії. У 1974 році спільно з іншими провідними повоєнними японськими фотографами (Семэй Томацу, Дайдо Моріяма, Ейко Хосоэ, Масахиса Фукасэ і Нориаки Екосука) організував фотошколу, де взяв участь у низці майстер-класів, а також, у 1976, виступив в якості редактора щокварталу випускався школою журналу в номері, присвяченому жіночим фотографіями. У тому ж році школа припинила існування, а Аракі разом з десятьма учнями організував свою власну (проіснувала до 1979 року). У 1978, Аракі з дружиною перебрався зі свого рідного Мінова в містечко Комаэ, розташований на півдні Токіо. У 1979 Аракі відправився в Нью-Йорк для відкриття виставки «Japan: A Self-Portrait», що проводиться за підтримки Міжнародного Центру Фотографії. У тому ж році в еротичному журналі «S&M Снайпер» була опублікована перша серія його бандаж-фотографій. У 1980 Аракі в якості фотографа взяв участь у роботі на фільмом «Циганські наспіви» культового японського режисера Сэйдзюн Судзукі. У 1981 Аракі відкрив свою власну компанію «Аракі». У тому ж році Акіра Суэи почав видання журналу «Сясин дзидай», що отримав в світі японського фото-андерграунду великий резонанс у 80-х роках: своєю популярністю журнал був багато в чому зобов'язаний фотографій Аракі, за серії які з'явилися там вже в самих перших номерах. Рік також ознаменувався режисерським дебютом Аракі у фільмі «Псевдо-щоденник школярки старших класів». В честь десятирічної річниці подружнього життя разом з Еко відправився в подорож, відвідавши Париж, Мадрид і Буенос-Айрес. У 1982 році Аракі відкрив новий офіс своєї компанії, давши йому назву «Фотоклиники», разом з письменником Кендзі Накагами відвідав Південну Корею, а також переїхав в токійський округ Сетагая, де проживає й досі. У 1986 році Аракі почав експерименти в створеному їм стилі слайд-шоу, що отримав назву «Аракинэма». Для демонстрації фотографій в «Аракинэма» одночасно використовувалося два проектори, якими управляли ассистировавшие Аракі його колеги, Сіро Тамія і Нобухіко Ансай (згодом у 1988 вони троєм створили об'єднання «AaT Room»). У 1988 навколо «Сясин дзидай» розгорівся великий скандал, в зв'язку з яким журнал був змушений припинити своє існування: наказом поліції були вилучені всі копії квітневого номера на підставі звинувачення в публікації порнографії, якій були полічені фотографії Аракі. Сам Аракі також був затриманий і давав свідчення в поліцейській ділянці. 27 січня 1990 року у віці 42 років померла дружина фотографа Еко. Поряд з цією трагедією рік приніс Аракі всеяпонське визнання: він був удостоєний найвищих нагород двох найбільших національних об'єднань фотографів. Також Аракі продовжив свою співпрацю з режисером Сэйдзюн Судзукі, виступивши в ролі фотографа на зйомках фільму «Юмэдзи». На рахунку фотографа велика кількість персональних виставок в Америці та багатьох країнах Європи. У Японії виставки Аракі часто закриваються, роботи конфісковуються, а на фотографа накладаються штрафи. Але це не зупиняє майстра і не зменшує його популярності по всьому світу та в Японії. За своє творче життя Аракі видав понад 250 книг. Аракі нічого не приховує про себе. Коли його дружина знаходить рак, він фотографує її і робить пересувну виставку. Його улюблені теми – квіти, небо, жінки та діти. Його фотографії квітів настільки неоднозначні, що дуже важко назвати їх непорнографічними. фотомистецтво книги з ілюстраціями, подарунок фотографу книга, книги про мистецтво фотографії Автор: Nobuyoshi Araki Формат: Тверда обкладинка | 704 сторінок Дата публікації: 02 Apr 2015 Видавець: Taschen GmbH Видання Місто / Країна: Cologne, Germany Видання: Нове видання Вага: 1 079 g Розміри: 140 x 195 x 38.1mm